1 Врятувавшися, ми довідалися, що острів зветься Мальта.
2 Тубільці поводилися з нами з неабияким милосердям: вони нас прийняли коло вогню, що його були запалили з-за дощу, який саме йшов, та задля холоду.
3 Коли ж Павло назбирав жмут хмизу й поклав на вогонь, змія, з приводу жару, вискочила та вчепилася до руки його.
4 Якже побачили тубільці, що гадина звисає з руки його, говорили між собою: «Цей чоловік напевно вбивця; він урятувався від моря, але помста не дає йому жити.»
5 А він, скинувши у вогонь гадину, не зазнав ніякого лиха.
6 Вони гадали, що він спухне або впаде зненацька мертвим. Довго чекали та, бачачи, що нічого незвичайного з ним не сталося, змінили думку й почали говорити, що він — бог.
7 А був поблизу того місця маєток начальника острова, на ім'я Публій, що прийняв нас і гостив три дні ласкаво.
8 Та якраз сталося, що батько Публія, хворий на гарячку й на червінку, лежав у ліжку. Павло ввійшов до нього, помолився і, поклавши на нього руки, оздоровив його.
9 Коли ж це сталось, теж інші на острові, які мали недуги, приходили й оздоровлялись.
10 Вони нас за те всякими почестями вшанували, а коли ми відпливали, понакладали все для нас необхідне.
11 Після трьох місяців ми відпливли на олександрійськім кораблі, що перезимував на острові й мав ознаку Діоскурів.
12 Причаливши в Сиракузах, ми там перебули три дні.
13 Звідси, обпливши, прибули в Реґію. А по однім дні, через те, що знявся південний вітер, причалили на другий день у Путеолі,
14 де знайшли братів, які нас запросили перебувати в них сім день. Так прибули ми до Риму.
15 А звідтіля брати, довідавшись, що ми прибули, вийшли нам назустріч аж до Форуму Аппія та до Трьох Таверн. Побачивши їх, Павло подякував Богові і посмілішав.
16 І коли ввійшли у Рим, Павлові було дозволено жити окремо разом з вояком, який його стеріг.
17 Через три дні Павло скликав до себе знатніших юдеїв. А як вони зійшлися, він до них промовив: «Я, мужі брати, нічого не зробив проти народу чи батьківських звичаїв, а всеж ув'язнено мене в Єрусалимі і передано в руки римлян.
18 Вони, розсудивши мою справу, хотіли мене відпустити, бо в мені не було ніякої смертної вини.
19 А що юдеї противилися тому, я був примушений покликатися на кесаря, — не щоб я хотів у чомусь народ мій оскаржити.
20 З отого приводу я покликав вас, щоб вас побачити й порозмовляти, бо то за надію Ізраїля мене заковано в оці кайдани.»
21 А ті йому сказали: «Ми ані листів про тебе не одержали з Юдеї, ані з братів ніхто не прийшов, і не звістив і не говорив про тебе щось лихе.
22 Однак, ми бажали б довідатися від тебе, що ти думаєш, бо про цю секту нам відомо, що їй спротивляються всюди.»
23 І призначивши йому день, прийшло їх більше до його домівки. Він викладав їм, свідчивши про Царство Боже, і переконував їх про Ісуса з закону Мойсея та пророків, — від ранку аж до вечора.
24 Деяких переконували його слова, а деякі не йняли віри.
25 І бувши в незгоді між собою, почали розходитися, коли Павло до них промовив лиш одне це слово: «Добре прорік був Святий Дух через пророка Ісаю до батьків ваших кажучи:
26 Піди до цього народу і скажи: Ви слухатимете вухами, і не зрозумієте, дивитиметесь очима, і не побачите.
27 Бо серце цього народу затовстіло й вони вухами тяжко чули, і очі свої зажмурили, щоб часом не бачити очима, і вухами щоб не чути, щоб не зрозуміти серцем і не навернутись, та щоб я не оздоровив їх.
28 Нехай, отже, буде вам відомо, що це спасіння Боже було послане поганам: і вони почують.»
29 Коли ж це сказав, юдеї відійшли, сильно сперечаючися між собою.
30 Павло перебув повних два роки в найнятій хаті та приймав усіх, що приходили до нього,
31 проповідуючи Царство Боже і навчаючи про Господа Ісуса Христа з повною сміливістю та без перешкоди.
Дії святих апостолів, 28 глава