1 Філопатор, довідавшись від тих, які поверталися, про те, що сталося відібрання в нього держаних територій Антіохом, давши наказ усім пішим і кінним силам і взявши сестру Арсіною, вийшов до Рафійських місць, де отаборилися ті, що з Антіохом. [1]
2 Якийсь Теодор, задумавши вчинити зраду, взявши переданих йому найсильніших птоломейських вояків, пробився вночі до шатра Птоломея, щоб самому його вбити і таким чином припинити війну.
3 Та його вивів Досітей, прозваний Дрімулієм, родом з юдеїв, що пізніше відкинув батьківські закони і відчужився навчання, а в шатрі залишив якогось незнаного, якому припало одержати муку замість того.
4 А коли відбувся тяжкий бій, і справи для Антіоха радше були добрими, Арсіноя, проходжуючись, підбадьорювала сили з розчуленням і слізьми з розпущеними косами, щоб вони сміливо допомогли собі, дітям і жінкам, пообіцявши дати переможцям дві міни [2] золота кожному.
5 І так трапилося знищити ворогів у рукопашному бою, а також захопити багатьох з тих, що несли списи.
6 По одержанні перемоги над змовою, він судив, пішовши, потішити близькі міста,
7 а зробивши це і давши храмам дари, спонукав до мужності підвладних.
8 А коли юдеї послали до нього від старців і старійшин, які його вітали, приносили дари і поздоровляли з тим, що сталося, трапилося, що він ще більше жадав якнайшвидше до них прибути.
9 А прийшовши в Єрусалим, принісши жертву великому Богові, віддавши подяку, вчинивши щось гідне для місця та прибувши на місце, виявив подив з художності та краси,
10 а також, здивований порядком у храмі, виношував у серці бажання ввійти в храм.
11 А коли вони сказали, що не годиться, аби це сталося, тому що ні тим з народу не годиться ввійти, ані всім священикам, але тільки самому голові всіх — первосвященикові, і цьому раз на рік, то він ніяк не уступив.
12 Коли прочитали закон, то ніяк він не відступив, кажучи, що йому належиться увійти, мовлячи: Якщо вони і позбавляються такої шани, то мені ж не належить бути позбавленим.
13 І він запитував, чому, коли він входив у кожний храм, ніхто з присутніх не забороняв.
14 І хтось, не подумавши, сказав, що йому недобре цим хвалитися.
15 А коли це сталося, він сказав, чому, крім усього, не ввійти, бажають вони чи ні?
16 Як священики в усіх одежах припали і благали великого Бога допомогти в тому, що відбувається, і змінити натиск того, що люто напав, як криком зі сльозами вони наповнили храм,
17 ті, що залишилися в місті, жахнувшись, вискочили, не знаючи, що відбувається.
18 А дівчата, замкнені в кімнатах з тими, що народили, вибігли і чинили надолуження, посипаючи порох на голови, наповнюючи дороги голосінням і стогоном.
19 І ті, котрі щойно одружилися, покинувши шлюбні кімнати і належну скромність, чинили безчинне збіговисько в місті.
20 А матері та годувальниці, залишивши новонароджених дітей, якими займалися, сюди і туди, одні в домах, інші по дорогах, нестримно збиралися до храму Найвищого.
21 А молитва на це зібраних була різна через безбожне намагання цього.
22 Із цими деякі з громадян, насмілившись, не дозволяли йому, щоб поклав край і думав виконати бажане,
23 а кричачи, щоби схопитися за зброю і мужньо померти за батьківський закон, учинили в місті велику розруху, а ледве старцями і старійшинами відвернені, прибули на це місце молитви.
24 А безліч, як і спочатку в цьому перебувала, молячись.
25 Ті старці, що біля царя, сильно намагалися відвести від бажаного задуму його гордий розум.
26 А сповнившись відвагою, усе відкинувши, вже і чинив вхід, плануючи довершити вищесказане.
27 Тож бачачи це, і ті, що при ньому були, повернулися, щоби з нашими прикликати Того, Хто має всю силу, аби допоміг у тому, що діється, і не допустив до безбожного і гордовитого вчинку.
28 А від постійних і сильних нестихаючих криків юрб був якийсь невимовний рев.
29 Бо можна було вважати, що не лише люди, але й мури та вся основа шумить, радше тоді всі, бажаючи смерті, ніж опоганення місця.
Третя книга Макавеїв, 1 глава