1 Тоді з великою впертістю сповнившись люті та жовчі до всього непорушний, прикликавши Ермона, що над слонами,
2 наказав на наступний день достатніми пригорщами ліванського плоду і великою кількістю незмішаного вина напоїти всіх слонів, кількість яких сягала п’ятдесяти, і, розлючених необмеженою подачею напою, випровадити назустріч — на смерть юдеям.
3 І, наказавши це, повернувся, оскільки зібрав дуже багато друзів на бенкет, і війська, що ненавиділи юдеїв.
4 А Ермон, начальник над слонами, ревно виконував наказане.
5 А ті, що служили біля них, вийшовши ввечері, в’язали руки нещасних, остаточно прикріплювали їх для безпеки вночі, думаючи, що плем’я разом отримає остаточну загибель.
6 Народам здавалося, що юдеї залишені без усякої допомоги, тому що вони звідусіль були охоплені бідою з кайданами.
7 Вони всі, зі сльозами благаючи, прикликували Вседержителя Господа і всякою силою Того, Хто володіє, їхнього милосердного Бога і Батька, голосом, який важко спинити,
8 щоб змінив їхнє неправедне рішення і спас їх славною появою від тієї готової загибелі, що на підході.
9 Отже, їхня ревна молитва йшла до неба.
10 А Ермон, безмірно напоївши вином слонів, сповнених усякої розлюченості та оп’янілих від ліванського плоду, вранці прийшов у двір, щоби про це сповістити цареві.
11 А Бог наслав на царя частину сну, гарне творіння від вічного часу, що вночі та вдень подається Тим, Хто всім дарує, кому лиш Він захоче,
12 і він був охоплений солодким і глибоким сном через діяння Владики, а беззаконний задум був повністю відкинений, незмінне рішення зовсім не встояло.
13 Юдеї, уникнувши вказаної години, оспівували свого святого Бога і знову благали Того, Хто змінює на добро, показати гордим народам силу Його славної руки.
14 Вже близько половини десятої години той, що був наставлений над запрошеними, бачачи, що запрошені зібрані, увійшовши, доторкнувся до царя.
15 І, ледве розбудивши, вказав, що час бенкету минув, і про це вів мову.
16 Цар, подумавши над цим і повернувшись до пиття, наказав, щоб ті, що прийшли на бенкет, сіли напроти нього.
17 І коли це сталося, радив їм передати себе бенкетуванню, щоби цю частину бенкету ще з більшою радістю у веселості розтягнути.
18 А наскільки довго тягнулася розмова, цар, пославши за Ермоном, з гіркою погрозою випитував, з якої причини юдеї сьогоднішнього дня залишалися живими.
19 А коли він показав, що ще вночі привів наказане до завершення, і коли друзі йому засвідчили,
20 охоплений озвірінням, гіршим за Фаларіда, він сказав: Через сьогоднішній сон вони одержали милість, а незмінно в наступаючий день так само приготуй слонів для вигублення безбожних юдеїв!
21 А коли промовив цар, усі присутні радо з веселістю разом заспівавши, кожний пішов до власного дому.
22 І не так для сну використали час ночі, як для того, щоб усіляко вигадати кари для тих, що вважалися в біді.
23 А відразу вранці, як заспівав півень, і Ермон, озброївши тварин, вів великою колоною.
24 А та безліч, що в місті, зібралася, щоби спостерігати мучення, з нетерпінням очікуючи ранку.
25 Юдеї, оскільки були без часточки часу, при останньому подиху, то, простягаючи руки до неба із засмученими членами, багатослізною молитвою прохали великого Бога, щоб знову їм негайно допоміг.
26 Як ще не розсілися проміння сонця, і коли цар приймав друзів, Ермон, ставши, кликав до виходу, показуючи, що бажання царя виконане.
27 А коли він одержав заклик і був здивований незвичним закликом виходити, охоплений повним незнанням, випитував, що це за діло, яке він швидко має сповнити.
28 Це було діяння Того, Хто всім володіє, — Бога, що в розум вклав забуття того, що він раніше задумав.
29 Ермон і всі друзі доказували: Звірі та сили готові, царю, за твоїм пильним наказом!
30 А він, за слова сповнившись тяжкою люттю через Боже передбачення, щоб розбити весь його задум, поглянувши з погрозою, сказав:
31 Якщо би були родичі або діти цих, я приготував би для диких звірів на багатий бенкет замість юдеїв, що невинні переді мною і які моїм пращурам постійно виявили повну певну надію.
32 Якщо б не задля любові у вихованні та потреби, замість них ти позбувся би життя.
33 Так Ермон одержав неочікувану, небезпечну погрозу і змінився на вигляд і на обличчі.
34 А друзі, зі смутком відходячи по одному, відпустили зібраних, кожного до власного діла.
35 Юдеї ж, почувши про те, що від царя вийшло, вихваляли об’явленого Бога, Господа, Царя царів, і Його поміч, яку вони одержали.
36 А за цими звичаями цар, зібравши весь збір, заохочував повернутися до радості.
37 І, прикликавши Ермона, сказав з погрозою: Скільки разів тобі треба про це наказувати, нещасний?
38 Ще й тепер озброй слонів на завтра на вигублення юдеїв.
39 А ті з родичів, що сиділи, дивуючись його змінному розуму, сказали так:
40 Доки, царю, нас випробовуєш як безсловесних, наказуючи вже втретє їх вигубити і знову на ділі, зміною усуваючи свій наказ?
41 Через це місто від очікування кипить і вже наповнилося народами та перебуває в сильній небезпеці бути пограбованим.
42 Цар, сповнившись на це мовчанням, сам в усьому як Фалар, і за ніщо вважаючи ту переміну душі, що в ньому сталася для збереження юдеїв, сильно виголосив досконалу клятву їх неодмінно послати в ад, побитими колінами і ногами звірів,
43 і воювати проти Юдеї, вогнем і списом незабаром зрівняти її із землею, і, недоступний нам для входу їхній храм, вогнем повалити на землю, швидко на весь час зробити пустим від тих, що там звершують жертви.
44 Тоді, радіючи, друзі та родичі, розійшовшись, з вірою заповіли силам у відповідних місцях міста бути на сторожі.
45 А начальник над слонами, згідно з тим, як той сказав, довівши тварин прямо до стану божевілля достатніми напоями — вином з ладаном, прикрашених страшними знаряддями,
46 вранці, коли в місті вже зібралися незліченні натовпи біля стадіону для перегонів, увійшовши у двір, заохочував царя до того, що має статися.
47 А безбожний, сповнивши розум великою злістю, усією силою вибіг з тваринами, бажаючи невразливим серцем і зіницями очей оглядати страшну і нещасну, наперед визначену погибель.
48 Коли юдеї побачили пилюку від їхнього ходу і почули великий крик, коли слони виходили з брами, і тієї озброєної сили й безлічі, що виходила,
49 уважаючи, що це є остання хвилина життя, кінець болючого очікування, повернувшись до жалісливих вигуків і стогонів, цілували одне одного, обіймаючись з кровними, родичі падали на шиї дітям і матері дочкам, а інші, пригортаючи до грудей новонароджених дітей, востаннє годували молоком.
50 Та не лише це, але й знаючи ті випадки допомоги з неба, що перед ними сталися, швидко одностайно кинувшись на землю і відлучуючи дітей від грудей,
51 вони заволали дуже гучним голосом, прохаючи Володаря всіх сил, аби змилосердився з появою до них, що вже стоять перед брамами аду.
Третя книга Макавеїв, 5 глава